Ще нещодавно головним мірилом якості нейромережі вважали її здатність імітувати людину. Ввічливі реверанси, розлогі вступи та м’які формулювання створювали ілюзію живого співрозмовника. На етапі знайомства з технологією це допомагало зняти бар’єр недовіри, але з часом пріоритети змістилися.
Дискусії про те, що краще – macOS чи Windows, зазвичай спалахують із новою силою після чергової презентації Apple. Поки одні користувачі не уявляють робочого дня без MacBook, інші вважають таку відданість платформі лише питанням маркетингу. Насправді ж різниця криється у фундаментальних підходах до розробки софту та заліза. Windows спочатку створювалася як універсальний конструктор, що має запуститися на тисячах комбінацій материнських плат і відеокарт. Apple пішла іншим шляхом, замикаючи систему на власному обладнанні.
Ще кілька років тому генерація зображень за допомогою штучного інтелекту виглядала радше як технічна цікавинка. Моделі вже вміли малювати картинки за текстовим описом, але результат був… скажімо так, непередбачуваний. Люди з шістьма пальцями, дивні пропорції, предмети, які з’являлися там, де їх ніхто не просив. Подивитися було цікаво. Використовувати в роботі – не дуже.
